ГРАМОТНЕ ПИСЬМО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СФОРМОВАНОЇ НАВИЧКИ ЧИТАННЯ

Невже, якщо дитина читає, то і водночас розуміє?

 

В педагогічному середовищі закріплена думка, якщо дитина текст читає, то вона його одночасно розуміє. Ця думка окремо не виділяє, швидко чи повільно читає дитина, вголос чи про себе. З цього погляду, вчитель має тільки досягти того рівня, коли дитина упевнено промовляє прочитане, і ця впевненість автоматично доводить, що дитина і розуміє текст. Однак в тому є помилка, про що буде далі.

 

Прямий зв’язок між поганою успішністю та навичкою читання

 

Коли в 5-му класі вчитель отримує собі нових учнів, які прийшли з початкової школи, він не бере до уваги, що, як виявили останні дослідження, у частини дітей може бути або слабкий рівень сформованості навички читання, або вона сформована не до кінця. Зовнішніх виявів такого прихованого недоліку начебто немає: всі діти демонструють зв’язне читання вголос.

 

Але на уроці літератури частина дітей не прочитала в повному обсязі великі художні твори, у таких дітей проблеми з правописом, у них труднощі з написанням переказу чи твору, у них прогалини в інших шкільних предметах, де треба опановувати великі за обсягом параграфи. Начебто все тільки-но перелічене аніяк між собою не зв’язане, але істина у тому, що джерелом всіх таких учнівських проблем є несформована навичка читання.

 

Читання вголос і неможливість зрозуміти прочитане

 

Розпочнемо нашу розповідь із спостереження, яке може зробити будь-який вчитель. Це спостереження розмежовує читання вголос, якого часто вимагають вчителі в середніх класах, і читання про себе (мовчки), до якого ставляться на уроці легковажно і не спираються на нього.

 

На нашу думку, вчителю слід розуміти особливості читання вголос будь-чого: текстів параграфу підручника, умов математичних задач, підписів під картинками в коміксах тощо. Бажано пропонувати учням читати не вголос, а мовчки або пошепки, як кому зручно.

 

Здається, що при будь-якому варіанті читання (вголос чи мовчки), розуміння тексту відбувається одночасно с вимовою. Проте це помилкове враження.

Справа в тому, що озвучування (читання вголос) та осмислення (розуміння написаного тексту) – дві незалежні і розпаралелені операції.

 

Спробуйте запропонувати дорослій людині вголос прочитати газетну статтю або незнайомий науковий тест. Після закінчення читання переказати зміст прочитаного їй буде дуже складно. Він начебто зникає. Доведеться знову пробігти очима по тексту, щоб визначити його головні думки. Проте читання мовчки дозволяє відразу зрозуміти текст, і труднощів з переказом не виникне.

 

Коли дитину змушують читати вголос, вона не здатна розподіляти увагу і здійснювати одночасно і читання, і розуміння. В такому випадку вона зосереджується тільки на тій операції, яку від неї вимагають – а саме на читанні. З часом дитина привчається озвучувати текст без його розуміння. Коли її просять розповісти про прочитане, вона не спроможна це зробити. До речі, дитина щиро обурюється: вона ж прочитала, навіщо вимагати ще й розуміння.

 

Чи можна в середній школі виправили ситуацію із навичкою читання?

 

До 6-го класу включно виправити ситуацію із слабким рівнем сформованості навички читання ще можливо, якщо вчитель такий рівень зміг виявити.

Тут треба зупинитися, щоб розповісти, що відчуває дитина, у якої залишився слабкий рівень навички читання.

 

Що відчуває дитина із слабким рівнем навички читання?

 

При слабкому рівні сформованості навички читання одиницею сприйняття є не речення, як можна припустити, а окреме слово чи частина слова (склад). Дитина читає дуже повільно і розбирає кожне слово, насилу розуміючи думку всього речення.

 

Вона правильно може зрозуміти тільки тексти, що складаються із коротких і простих за структурою фраз, надрукованих до того ж великим шрифтом. Тому вона не здатна здолати ані книг, ані текстів із підручника. Якщо її просять читати великі за обсягом тексти, така дитина і не намагається їх опанувати, а пробує вгадувати слова за їх загальним виглядом, орієнтуючись на початок слова або на кореневу основу і опускаючи, зазвичай, суфікси та закінчення. Керівна роль прийменників не помічається. Зміст прочитаного речення дитина може зрозуміти неправильно.

 

Зміст довгих речень для такої дитини недоступний ще й тому, що по закінченні читання вона не пам’ятає слова, прочитані на початку. Також ускладнює розуміння дрібний шрифт, бо сприйняття слів відбувається поелементно (по складах та по літерах). Якщо дитина не супроводжує читання рухом пальця по рядках, то може зовсім не сприймати послідовність літер, тому що зорово вони зливаються у невзнавані комплекси і проходять поза увагою.

 

Учні із слабким рівнем сформованості навички читання не спроможні грамотно писати і отримують діагноз «дисграфія».  Вони роблять багато помилок під час списування, бо контролюють не зміст речень, а тільки візуальну відповідність, яку грамотна дитина завжди перевіряє смислом прочитаного. Диктанти, перекази та твори такі учні не пишуть зовсім.

 

Який метод корекції навички читання?

 

Існує наступний метод корекції навички читання для таких дітей. З дитиною укладають угоду: батьки зобов’язуються читати йому те, що потрібно за шкільною програмою, в обмін на те, що він буде читати щось цікаве для себе, але обов’язково щодня і загальний обсяг прочитаного дорівнював би не менше сторінки (в перші дні), а далі і більше.

 

Нехай така дитина обере що-небудь нескладне і невелике за обсягом (ті ж комікси) та читає мовчки і повільно, лише б зрозумів. Нехай запитує, йому слід роз’яснити значення незрозумілих слів.

 

Коли вона оголосить, що все прочитала, не треба вимагати переказу чи читання вголос. Якщо захоче, нехай розповість. Якщо відмовиться, то бажано поставити прості питання (хто це був, що робив, куди пішов, кого зустрів тощо) і, обговоривши у такий спосіб прочитане, переконатися, що дитина текст зрозуміла.

Щодня вона повинна опановувати кілька коміксів, за це вихователь (учитель) повинен обов’язково хвалити.

 

Доведено, що діти навчаються повноцінного читання, тобто розуміння друкованих текстів, протягом двох тижнів. Після цього вони самостійно починали читати підручники. Ще деякий час літературні тексти мають читати їм батьки, натомість діти зобов'язані читати рівноцінного обсягу тексти (книжки), що подобаються.

 

Якщо дитина – лівша?

 

У випадку, коли дитина міняє порядок складів і літер під час читання, коли наступні склади вона промовляє раніше за початкових, треба дозволити їй супроводжувати читання рухом пальців по тексту (незважаючи на те, що навчається вже в 3 або в 5-му класі) доти, доки вона самостійно від цього не відмовиться. Читання таким чином відбувається повільно і, зрозуміло, мовчки або пошепки.

 

Згадуване переставляння притаманне для лівши. Причина у тому, що йому зручно діяти справа наліво, а не зліва направо, як для людей, які правою рукою володіють краще. Зорове сприйняття літер будується не плавним рухом очей, а їхніми стрибками: в полі зору одночасно аналізуються декілька складів або декілька слів. Тексти традиційно читають зліва направо.

 

Діти з основою правою рукою («правші») ніяких зручностей не відчувають. Проте дитина – «лівша» може не збагнути, що під час читання його очі подекуди роблять рухи в зворотному напрямку.

 

Про усунення вад правопису

 

Після того, як буде напрацьована легкість у розумінні прочитаного, можна переходити до усунення вад правопису. Тут двотижневого терміну недостатньо. Навчання правопису відбувається в школі протягом 8 років. Батьки мають бути готові до того, що працювати над вадами письма складніше, ніж навчити писати. Водночас після того, як сформована навичка читання у дитини, є шанс подолати правописні недоліки.

 

Складність подолання помилкового письма, коли дитина протягом довгого часу пише, як чує або як виходить, у тому, що у неї формуються візуально-графічні стереотипи і рухові автоматизми помилкового написання слів, зруйнувати які без свідомого контролю неможливо, бо вони активізуються кожного письма підсвідомо. Іноді помилкове написання стає настільки природним, що дитина не вважає за потрібне перевіряти написане.

 

Традиційний метод корекції безграмотності – переписування текстів. Його рекомендують і логопеди, і педагоги. Він дає ефект тільки у випадку, якщо дитина вміє вільно читати і має бажання подолати вади письма. Якщо її змушують, результату не буде. Внутрішні бар’єри, небажання не дозволять закріпитися змінам і будуть протидіяти запам’ятовуванню грамотного написання слів.

 

Якщо дитина не вміє (або майже не вміє) читати, але старанно переписує тексти, вона може отримує навичку безпомилкового списування. Проте грамотно писати диктанти, перекази або твори вона буде не здатна. Проведені спостереження за дітьми, які добре навчались, грамотно виконували письмові роботи іноземною мовою, але мали проблеми з рідною мовою. Вони досить швидко навчалися списувати без помилок, але це аж ніяк не впливало на якість написання диктантів та переказів, безграмотність залишалася абсолютною.

 

Важливо і ставлення дітей до рідної мови. Якщо ставлення зневажливе, як до другорядного предмета, то досягти безпомилкового правопису стає неможливим, навіть коли навичка читання стає повноцінною.

 

Олександр Мандровний, методист міського методичного центру, переклад на українську за матеріалами Інтернету

 

Додаткові матеріали (російською мовою)

За Л.Ельконіним, читання - це озвучування графічних символів.

Насправді, озвучування графічних символів - це музика,

а читання - це розуміння графічних символів.

Л.А. Ясюкова

За Л.Ельконіним, читання - це озвучування графічних символів.

Насправді, озвучування графічних символів - це музика,

а читання - це розуміння графічних символів.

Л.А. Ясюкова

Розповідає Людмила Аполонівна Ясюкова, кандидат психологічних наук, керівник лабораторії соціальної психології факультету соціології Санкт-Петербурзького Державного університету, керівник Центру діагностики та розвитку здібностей, автор Психологічної технології оптимізації навчання і розвитку школярів, Системи підбору і раціонального розподілу персоналу, Методики діагностики творчого потенціалу педагогічного колективу, а також більше десятка конкретних тестів, які дозволяють досліджувати різні інтелектуальні, творчі і особистісні особливості людини.

Статті, що продовжують тему: