СВІТОГЛЯДНІ ОРІЄНТИРИ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ ЛІТЕРАТУРИ

Ще раз про "Пісню про матір" Бориса Олійника

Борис Олійник
Борис Олійник

Читання кращих зразків світової літератури із дитини виховує людину.

 

Літературні твори пропонують складні життєві ситуації і виходи з них, вказують маленькому читачеві на такі риси характеру головного та другорядного героїв, які приводять їх або до життєвої трагедії, або до відчуття щастя.

 

Книжка дає можливість осягнути масштаби людських проблем, починаючи від проблем окремої родини і закінчуючи осмисленням долі цілих народів і людства в цілому.

 

Для вчителя літератури все сказане вище – аксіома. І також не потребує доказу твердження, що художня література створюється для людини і заради людини.

 

Школа слідом за дитячим садком продовжує важку справу становлення із маленької дитини Людини. Але як пересвідчитися, що ця справа закінчена, коли видно, що мета досягнута? Про це і розмова у цій статті.

 

Що означає бути людиною? Не людиною з маленької літери, а ЛЮДИНОЮ?!

Відповідь на це запитання важливе не тільки для всіх педагогів, але і для свідомості кожної дитини.

 

Відповідають, що всі ми від народження люди. З погляду біології, ми належимо до виду «Людина Розумна». Проте історія знає багато прикладів, коли вчинки людей нагадували дії хижаків, підступних та небезпечних. Тому праві ті, що кажуть: «Людиною не народжуються, людиною стають».

 

На думку приходять рядки із Бориса Олійника («Пісня про матір»):

 

Посіяла людям літа свої, літечка житом, 

Прибрала планету, послала стежкам споришу. 

Навчила дітей, як на світі по совісті жити, 

Зітхнула полегко  —  і тихо пішла за межу.

 

Зміст вірша – розмова дорослих дітей із старою матір’ю. З її слів та ладної відповіді зрозуміло, що материнський обов’язок вона виконала, у цьому причина її спокійної одповіді дітям на їх прохання залишитися.

 

Для своїх дітей ця мати – великий Вихователь и Учитель. Хотілось би, щоб всі педагоги, які працюють у дитячих садках та школах, теж відчували, що свій професійний обов’язок у відношенні до старшокласників, які покидають стіни школи, вони виконали.

Може, їхній обов’язок чимось відрізняється від обов’язку матері із наведеного вірша? Звісно, ні. Мати виростила і виховала своїх дітей Людьми: «навчила дітей, як на світі по совісті жити…». 

 

Зараз ми дамо наше визначення поняття «Людина», підказане рядками Бориса Олійника.

 

Людиною є той, хто власною волею та свідомо підкоряє всі свої думки і вчинки голосу совісті (сумлінню). Однією із ознак Людини є розвинена воля.

 

Наведемо тлумачення цього поняття за тлумачним словником (Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980), http://sum.in.ua/s/volja ):

 

Воля - одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки.

 

А що таке совість?

 

У народній пам’яті слово «совість» невід’ємне від слова «стид»: Хто знав стид, той має й совість (українське народне прислів’я).

 

Багато хто може пригадати у своєму житті ситуації, коли голос совісті заперечував певний вчинок. А коли вже вчинив, не послухавши свого сумління, стид не давав і дотепер не дає спокою, тільки-но пригадуєш скоєне. 

 

В нашій душі совість і стид завжди разом. Довірився голосу сумління, вчинив правильно, - і стид мовчить, на серці спокійно, якби хто там не звинувачував.

 

Звідки цей голос іде, тобто чий це голос? Зрозуміло, що він зовнішній щодо людини. Єдина правильна відповідь, яка вже давно відкрита для людства, що совість – це вроджене релігійне почуття людини.

 

Слово «релігія» ми розуміємо в його прямому значенні, яке вміщує латинське джерело – слово religio, що означає «зв’язок». Тобто релігія – це зв’язок людини і Бога (Творця).

 

Іншими словами, якщо людина живе по совісті, вона знаходиться у  непомітному для інших, але переконливому для самої людини зв’язку із Творцем. Така людина привчається аналізувати події, які відбуваються з нею та навколо, бачити помилки свої та інших. Така людина розуміє сенс слова «молитва». Вона починає бачити події, які відбуваються з нею та іншими у відповідь на молитву до Бога. Вона розрізняє молитву праведну та молитву корисливу. Взагалі, вона усвідомлює поняття «праведність», до якого спільнокореневими є слова «правда», «правильний», «правдивий». Вона розпочинає жити по-божому.

 

Людина, вихована Людиною, сама обмежує себе (тобто власною волею) від  заподіяння неправедних вчинків.

 

Проте в сучасному суспільстві прагнення стати Людиною не є системним, тобто таким, в напрямку чого працює сучасна школа і вся система освіти.

 

Навпаки, самообмеження, підказане голосом сумління, вважається насильством над особистістю.

 

Сумління, як і сором, може бути вже в ранньому дитинстві придушені. Придушені тоді, коли совість розпочала конфліктувати із модою на потреби, які штучно створені та розрекламовані. Людину із придушеними сумлінням та соромом, яка вчинила неправедно, в народі називають безсовісною та нахабною.

 

Часто голос сумління плутають із сімейним чи громадянським обов’язком, національною традицією.  

 

Читач цієї статті міг би забути часом про нашу розповідь про Людину, совість і стид, якби не головна мета, до якої наближається людство і на яку неможливо не звернути увагу.

Нікола Тесла
Нікола Тесла

Опанування людством нових знань неможливо без морального виховання та самовиховання кожної особистості.

 

Нові знання мають перевірятися практикою. Якщо практичне їх використання може призвести до планетарної катастрофи, справа не в знаннях як таких, а в людях, які їх опанували. В корисливих, безвідповідальних руках нові знання призведуть катастрофу.

 

Вже сьогодні людство знаходиться на межі екологічної, економічної та воєнно-політичної катастрофи. Це сталося тому, що в людстві переважать ті, хто зупинився у своєму зростанні до Людини. Вихід із кризи можливий тільки у напрямі, якщо кількість Людей у людстві буде поступово зростати. Оце і є завданням перед школою майбутнього.

 

Відомим прикладом відповідальності за відкриті нові знання в царині фізики є доля досліджень сербського фізика і винахідника Ніколи Тесли, який відкрив настільки потужне джерело енергії для майбутнього цивілізації, що людство могло б відмовитись від використання звичайних джерел енергії на основі нафти, газу, кам’яного вугілля, електричного струму. Розуміючи власну відповідальність за відкриті знання і бачачи неготовність людства в цілому до використання їх, він повністю знищив унікальне устаткування і відмовився від подальшої наукової діяльності. 

 

О.М. Мандровний, методист міського методичного центру