Обласний поетичний конкурс "Зерна доброти" - 2012

В режимі реального часу

 

В режимі реального часу

Існую в життєвому циклі.

Вдихаю засмічені фрази,

Скрізь бачу обличчя пониклі.

                        Хто скаже, чому неможливо

                        Здолати нам призму невдач?

                        Зробить когось можна щасливим,

                        Сказавши лиш слово "пробач".

Цей світ примітивно-цинічний.

На жаль, вже його не змінити.

Фінал може бути трагічний.

Невже отак мусимо жити?!

                        А де ж світлий вогник надії?

                        Коли запалає в очах?

                        Боротись тоді ми зумієм,

                        Із серця як виженем страх.

Не вистачає нам добра,

Інакше все було б не так.

Чи сон, чи яв, чи просто гра?

Можливо, навіть долі знак.

                        Тож слід задуматись над тим,

                        Чому такі жорстокі стали.

                        Не треба, звісно, буть святим,

                        Не треба бути ідеалом.

І можна високо літати,

Минаючи гострі образи.

Та треба ЛЮДИНОЮ стати

В режимі реального часу.

 

 Вибір

 

Ой, доленосний вибір треба

В житті зробить людині кожній.

І хоч думки сягають неба,

Чинить по совісті лиш можна.

Серйозне і важке це діло - 

Обрать, шляхом яким іти.

Поводитись як будем сміло,

Тоді досягнемо мети.

На кожнім кроці, де не глянем - 

Одні проблеми, негаразди.

Нічого!... Ми сильніші станем!

Тоді нам в світі не пропасти!

Залишити по собі слід

Завжди давали настанову.

За досвідом йдемо в похід,

Колись повернемося знову.

Повернемося - горді будем.

Живемо, значить, не дарма.

З нас вийдуть справді добрі люде,

Що кращих, мабуть, і нема.

Згадаємо, як починали

Фундамент щастя закладати.

Були якими і ким стали.

Пишатимуться батько й мати.

Та все ж не треба наперед

Гортать сторінки майбуття.

Вже скоро прийде наш черед

Влаштовувать своє життя.

Наразі довга ще дорога

Чекає, закликає в путь.

Давайте ж попрохаєм Бога,

Щоб нам нічого не забуть.

Щоб не забути, як малими

Почали цей непростий шлях.

І будьмо добрими, не злими.

Тепер же все в наших руках!

                           

Подаруй світло

                                                      

Подаруй світло батькам, друзям - усім.

І від того стане добрішим твій дім.

Подаруй світло - і смуток з душі відійде,

А щира любов шлях до серця знайде.

 

Подаруй світло, ненависть у дім не впусти,

Добра й милосердя не спалюй мости.

Зумій запалити досвітні вогні,

Не дай панувати злодійці-війні.

 

Подаруй світло - теплом всю планету зігрій.

Людиною бути – обов’язок твій.

Землянам усім зрозуміть це пора,

Тому даруй світло, як хочеш добра.

 

Боже, спаси!

 

Зима то чи осінь - немає вже значення,

Холод всі масті розклав.

Я лиш скажу в далечінь: "До побачення",

Просто, без жодних підстав.

Сховає мене заметіль перелякана,

Небо заплаче дощем.

І вітер страждає, земля теж заплакана,

Минає ось так день за днем.

Ні, я не знаю, що в світі цім коїться,

Радість украдена де.

З часом, можливо, рани загояться,

Світло надії прийде.

То дим, то пітьма переховують мрії,

І знищують грубо любов.

Якщо з цим боротись ніхто не зуміє,

проллється невинная кров.

Нема порятунку, і безлад усюди,

Розхристані душі живих.

Неначе зловісні знущання Іуди,

Господь же в тривозі затих.

Якби зупинити стихії бурхливі,

Але непідвладні вони.

І наслідки будуть, напевно, жахливі,

З чиєї ж усе це вини?!

Священні молитви, шалене бажання,

Щоб все не пішло навскоси.

Продовжити щоб на Землі існування,

Шепочу я: "Боже, спаси!"

 

                   

Мені не треба…

 

Мені не треба дивних слів,

Які породжені в неволі

Під натиском злодійки-долі

І оживають десь поволі,

Хоч як би цього й не хотів.

                          Мені не треба тих казóк,

                          Ілюзії давно не в моді,

                         Не стануть більше нам в пригоді.

                         Моя душа волає: "Годі!"

                         Від змішаних тяжких думок.

Мені не треба фальші в серці,

Її я розпізнаю вмить.

Вогонь в очах моїх горить,

Сильніше хочу світ любить,

Поки життя не увірветься.

                        Мені не треба марнотратства,

Я хочу щирість зберегти

Та щастя істинне знайти,

Життя із честю провести -

Оце й усе моє багатство.

Мені не треба вороги,

Жорстоким бути я не хочу,

Ненавидіти з дня до ночі.

Скажу й, можливо, напророчу,

Що бути добрим - до снаги.

Мені б хотілося в політ,

Щоб оминати сірі маси.

Звернусь до вищих сил одразу,

Промовлю я єдину фразу:

"Дасть Бог - і стане кращим світ!"